Ця невеличка збірка увійшла до другого тому поезії І. Калинця «Невольнича муза» і хронологічно завершує невольничий період його творчості (1978–1981). Після тюрем і лагерів він опинився на засланні у забайкальському селі Ундіно-Посельє – майже на свободі, хоч без права на виїзд протягом трьох років. І радість куцої свободи і ще несмілива спроба окреслити постать нової, третьої, музи – Музи Радості.